🇺🇦🇺🇦🇺🇦Чужих дітей не буває…
Якщо трапилося так, що ви доглядаєте за дитиною, чиї батьки воюють або зникли безвісти, поранені чи загинули
зверніть увагу на роботу з емоціями.
Коли малеча відчуває страх, смуток чи злість, намагайтеся підтримувати її та супроводжувати в усіх емоціях і фізіологічних реакціях на них.
Не змушуйте дитину почуватися або поводитися по-іншому.
Кожна дитина має різні механізми подолання стресу, і дехто потребує багато часу, щоб емоції пройшли крізь нього. Ви допоможете дитині, якщо поважатимете її особливості та не будете займатися перевиховуванням.
Складно, але треба прийняти дитину, якою вона є. З емоціями та страхами, з будь-якою поведінкою.
Памʼятайте: часу на звикання немає.
Вирішили турбуватися про дитину і прийняти її до себе в родину, – звикайте миттєво.
Говоріть із дитиною, озвучуйте ваше ставлення до неї, запевніть, що з вами безпечно.
Запитайте, чи можете ви називати дитину так само, як її називають батьки. Якщо дитина не дозволить, поважайте її рішення. Запропонуйте дитині самій визначити, якими будуть ваші відносини з нею.
Сумна або налякана дитина, ймовірно, не зможе відповідати на запитання та взагалі може відмовитися від спілкування. Це нормально.
Запропонуйте вправи на дотики, рукостискання.
“Можна я візьму тебе за руку і буду говорити різні речі, а ти завжди можеш стиснути мою руку на знак згоди чи незгоди. Одне стискання означатиме “ні”, два стискання означатимуть “так”, три стискання означатимуть, що ти не знаєш, яке рішення прийняти».
Цей метод працює на зближення вас із дитиною, і допоможе дитині поволі розкриватися.
Якщо дитина вам дозволить, ви можете поговорити з нею про її батьків, сім’ю та майбутнє. Але майте на увазі, що дитина повинна мати можливість у будь-який момент припинити розмову. Можливо, знову ж таки простим стисканням руки.
І ще, жодна дитина не повинна захищати дорослих, не повинна сама для себе створювати безпечний простір. Це мають робити дорослі.🇺🇦🇺🇦🇺🇦
