Шкільна звичка списувати, як вона впливає на подальше життя людини?

🎓Мистецтво сучасного батьківства🏡
Шкільна звичка списувати, як вона впливає на подальше життя людини?
Здавалося б, що тут такого списати завдання, яке невстиг виконати вдома. Та спробуємо розглянути глибше.
Можливо ви помічали в своєму дорослому житті, наприклад в роботі. Чи всі ваші колеги висловлюють свою особисту думку, або пропонують власну ідею для кращих результатів в діяльності організації. Буває так, а буває і ні, причини можуть бути зовсім різні. Проте, якщо запропонувати співробітнику згадати як він навчався в школі, списував чи ні, то можна відслідкувати деякий взаємозв’язок.
Давайте поміркуємо!
Дитина, яка звикає в школі покладатися не на власні сили і розум, наврядчи з часом спробує це робити самостійно. Насправді не тому, що вона менш розумна, а так легше, легше користуватись знаннями інших людей. Це і не добре і не погано, просто обирає для себе такий спосіб взаємодії зі світом, більш зручний.
Пастка в тому, що дитина перестає довіряти собі, своїй думці, прикладати власні зусилля і отримувати результат. Втрачає досвід здобування як особистих перемог, так і помилок. Саме тому так безпечніше, адже припустивши помилку самостійно, маєшь виправляти, а списавши – помилка не твоя.
Тож як дитині допомогти стати відповідальною, розумною, впевненою в своїх силах особистістю?
✔ Надихати дитину до самостійного виконування завдань як шкільних, так і побутових. Спонукати до створення, а не копіювання.
✔ Знаходити час, щоб вислухати дитину.
✔ Цікавитись та поважати особисту думку дитини.
✔ Заохочувати за успіхи з навчання і не тільки))
✔ Навчитись сприймати помилки як нові можливості для розвитку. Досвід виправляти власні помилки в шкільних завданнях тренують здатність вирішувати більш складні, дорослі задачі.
Підтримуючи свою дитину, ви допомагаєте їй повірити в себе. Віра в себе дає можливість впевнено висловлювати свою думку/міркування як в школі, так і в подальшому дорослому житті.
Відповідальна самостійність – це повага перш за все до себе.
© психолог Ольга Тарасенко